Тань-Мань

Хтось знає, чи в Києві є заклади, що займаються вивченням особливостей дітей-індіго? Або, можливо, окремі люди - психіатри-психологи? Або, може, хтось знайомий з дітьми, яких можна віднести до індіго(орієнтовено, це народжені після 2000року)?

Інколи мені буває дуже тривожно. Просто так, без причини... Як от сьогодні.Мені це дуже не подобається.

Щойно в новинах почула, що від сьогодні треба буде сидіти на парах у масці... Весело:)

руки мої порцеляна скільки нам років Господи
скільки потрібно любовей і губ до найближчої пристані
скільки доріг хоч приблизно молитв і гордості
треба пройти чи відчути вітрів і пристрастей
вулиці міста не чують не бачать Господи
сірий асфальт кращий друг і ніхто не зайвий
тіло моє на мотузках - аж плечі згорбились
в небо моє на шнурівках дощі вгрузають
люди скульптури субтитри а скільки коштує
шосте чуття моє сни мандарини яблука
світло моє пересвічене тіні довшають
що мені треба забути у чім розкаятись
очі скляні мої лялькові голос восковий
Господи скільки потрібно любовей аби розтанути
вітер гойдає дроти і думки розносить
серце моє порцеляна аби не камінь

Електронний термометр тричі сказав, що в мене температура 37.1
хм, цікаво, це правда?..

Дождь. Ночь. Разбитое окно.
И осколки стекла застряли в воздухе,
Как листья, не подхваченные ветром.
Вдруг звон. Точно так
Обрывается жизнь человека.

Нормальні люди о сьомій годині ранку прокидаються, а я от тільки збираюся лягати...Блін, коли настане той час, коли в мене буде нормальний розклад?.. Спати вночі і прокидатися зранку - це так чудесно...

Харків - це прекрасно. Він мені допомагає відновити рівновагу у найбільш хиткі моменти мого життя. Дякую всім, хто творить мій Харків;) я вас люблю

п.с. Юль, ота листівочка - це так... ну взагалі ;)

Виїжджаю завтра вночі, в Харкові - 0 9.44 ранку 

В мене витягнули телефон. Покищо я без зв'язку. 

Я дуже люблю поезію Пастернака. Вона така по-чоловічому важка, навіть груба (це  моє особисте сприйняття). В дитинстві мама придумала для мене дуже класне покарання за гріхи - я вчила напам'ять вірші. По моєму, дуже оригінально. Пізніше я "вошла во вкус" і почала вчити вірші добровільно. Книжечка Пастернака приваблювала мене своєю неочікуваністю, дорослістю. Під заголовком "Музыка" (там к-ка віршів з такою назвою) були зовсім непередбачувані для мене речі... Вірш, що нижче, я декламувала у шостому класі. І досі пам'ятаю кожне його слово. 


* * *
Музыка

Дом высился, как каланча.
По тесной лестнице угольной
Несли рояль два силача,
Как колокол на колокольню.

Они тащили вверх рояль
Над ширью городского моря,
Как с заповедями скрижаль
На каменное плоскогорье.

И вот в гостиной инструмент,
И город в свисте, шуме, гаме,
Как под водой на дне легенд,
Bнизу остался под ногами.

Жилец шестого этажа
На землю посмотрел с балкона,
Как бы ее в руках держа
И ею властвуя законно.

Вернувшись внутрь, он заиграл
Не чью-нибудь чужую пьесу,
Но собственную мысль, хорал,
Гуденье мессы, шелест леса.

Раскат импровизаций нес
Ночь, пламя, гром пожарных бочек,
Бульвар под ливнем, стук колес,
Жизнь улиц, участь одиночек.

Так ночью, при свечах, взамен
Былой наивности нехитрой,
Свой сон записывал Шопен
На черной выпилке пюпитра.

Или, опередивши мир
На поколения четыре,
По крышам городских квартир
Грозой гремел полет валькирий.

Или консерваторский зал
При адском грохоте и треске
До слез Чайковский потрясал
Судьбой Паоло и Франчески.

п.с. Згадалися слова Ліни Костенко : "При майстрах якось легше. Вони - як атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота."
;)

По моєму, в мене у нижньому лівому кутку рота росте четвертий зуб мудрості. Процес становлєнія завєршається. Я счастліва, але воно трохи болить. Завідуйте, в кого ще не всі зуби виросли:)

А шоколад справді підіймає настрій;) 

ми поза сезонами осінь співає соло 
ховаємо руки в кишенях неначе золото 
неначе на пальцях мозолі думки дозовано
зіниці розширені волосся електризоване 

дзвінок телефону здається ми поза межами
ми поза мережами кількість вхідних обмежена
у стоптаних мештах півночі по місту вештались
кидаєм під ноги пожертви і тіні зрештою

обличчя шарфами вітрами губами  долонями
повітря торкається скронь як холодна зброя
здіймаємо брови угору ледь-ледь здивовано 
поламані німби на віях на плечах промені    

сторонні довкола по колу відколи ходимо 
під шум автостради все добре прохід дозволено
ковтаємо звуки і відзвуки  кроків  ловимо
ми поза сезонами осінь співає стомлено

 
Фото вкрала у Хамки, да;)  

Тепер історія. Коли я вперше приїхала до Харкова, Сергій( див. вище) був першим поетом, якого мені захотілося сфотографувати. На той момент  мені сподобалися в ньому дві речі - 1) його вірші 2)манера їх виконання. 
Пізніше я дізналася, що ця людинка ще крутіша, ніж я думала. Бо він : 1) добрий і щирий 2) гостинний 3) класно фотографує.
Коли я вперше побачила його альбом з фотками, то поводила себе... ну...досить емоційно:))) Люблю  гарні знімки, є в мене така слабинка...
От. А ще я у нього двічі ночувала, коли мені не було де ночувати у Харкові, і їла кокоси. Дуже смачні кокоси, між іншим:).
Але до чого я веду...  Сьогодні (02.11) цей прекрасний мужчіна святкує свій ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!!!!
І я тут подумал, що, якщо на світі є такі чудові люди, то життя прекрасне ;))))

Сергію, нехай на твоїй життєвій дорозі буде побільше таких  креативних, світлих, талановитих і приємних людинок, як Ти. І нехай Тобі завжди фартить. Я просто щаслива, що ми знайомі;)

Інколи дуже дивно виходить. Ти собі живеш, називаєш людей друзями, радієш їхнім перемогам, пробачаєш час від часу  якісь колючі слова, забуваєш, не подаєш вигляду... намагаєшся якось підтримати, а потім приходить такий момент, коли - бац!!! І всьо. І ти думаєш : "А нафіга мені бути такій хорошій? А нафіга мені пробачати?.."І, блін, в мені немає злості. Суцільне розчарування. І ще, знаєте, така порожнеча...
А заздрість - це дуже погано. Треба декому боротися з цією штукою. Нє, я розумію, хочеться людям побути нєгатівними пєрсанажамі... Ну і хай. Ніхто ж не забороняє.
Казати те, що ти думаєш, - це одне. А шукати, де б тебе болючіше вдарити - це підло. І низько.
Мені дуже прикро. Відкриваєш людям душу - а  вони туди плюють. Да, гламурнєнько. 

Тільки через деякий час хочеться тримати дистанцію. Бо ДУЖЕ неприємно.

Макс, я була про тебе кращої думки.

Мій вірш переклали на іврит. Сьогодні отримала зранку на пошту такий от переклад від Андрія Паперного, з яким я насправді не знайома. Гугл каже, він живе в Ізраїлі. Як воно звучить - без поняття... Але приємно:)

טניָה-מריה ליטוויניוק

Таня-Марія Литвинюк

 

מאוקראינית: אנטון פפרני

 

* * *

 

ואתה לי מזבח, איני מבינה משום מה.

לבן על גבי שחור, על לבן – רק אירוניה.

ואתה לי – מוסיקה, לחן, ניגון, נעימה,

ואתה לי – מלאך שצלצולו בלב וכרון היה.

ואומרים: אין הסוסים אשמים, אם כן מי?

ואתה לי וידוי ואף מנת חלקי אולי.

ואתה לי – אש וקרח, סער ודְמי.

ואתה לי – כקו ארוך על כפות-ידיי.

עפו יונים, עפו יונים, עפו יונים.

אדום וירוק, יורק ואדום וצחור.

הכול כה אמיתי וטוהר, כאילו אני

חולת-החלל, ואת השְׁחקים – לא אזכּור.

А ти мені, ніби вівтар   

Тут мені дівчинка з Ніжина написала щойно, що читатиме мій вірш на якийсь конкурс... цікаво;)
ще ніколи не чула своїх віршів у виконанні інших( якщо не враховувати дружнього стьобу деяких товаришів:)). Каже, буде відео