Тань-Мань

Вірш Вови Худенка. Наразі єдиний,який є у мене в друкованому вигляді. Я вважаю цю людину геніальною

***
Заколише сама, заколише вчорашня зима,
Та уже не поверне на хату, в степи не поверне.
А над річкою скрізь розпластався, ну ясно – туман.
Заколише зима в цю застьобану чокнуту еру.
Ти не вічний, а так, то ж постій та іди покимар,
Та візьми в чисті руки міста і обламані крила,
А як хто попитає тебе, де ти був, не 'твічай,
Не колись, в який бік твоя юність летіла, летіла.
Зайвий кипіш, в трубу, хай летить, провтикав, чуєш, ма',
Я візьму гривень двадцять на їхню понтову тусовку,
Ну а мо' й не дійду, і мене заколише зима -
Чось так стрьомно держатись за цю одноразову голку.
А вірші ці - деструкція, кіч, я тут все поздирав,
Розшманав по казармах і корешах, чухах, колегах,
Пострибав по дорогах, засипаних листям дворах,
По шарфах «Шахтаря» та його обідрАних аренах.
Селяві, я прощаю усіх, хто ще досі живий,
Хто продався, продав, драпонув, обернувся на сявку.
Відлітає із липня останніми бджолами рій.
Я прощаю останню в цім липні смарагдову нявку,
Я прощаю останніх садистів своєї землі,
Я прощаю заляпані крівцею леза багнетів,
І коли нас усіх перетворять на вбогих калік,
Я прощу їхні дії й мене оголосять поетом.
Хай минає фуфло, половина котрого - обман,
Половина з котрого – вожді, президенти і р’яні.
Я колись затуплю, і мене заколише зима
Да і втопить у цій вселюдській сніговиці-омані…