Тань-Мань

Я дуже люблю поезію Пастернака. Вона така по-чоловічому важка, навіть груба (це  моє особисте сприйняття). В дитинстві мама придумала для мене дуже класне покарання за гріхи - я вчила напам'ять вірші. По моєму, дуже оригінально. Пізніше я "вошла во вкус" і почала вчити вірші добровільно. Книжечка Пастернака приваблювала мене своєю неочікуваністю, дорослістю. Під заголовком "Музыка" (там к-ка віршів з такою назвою) були зовсім непередбачувані для мене речі... Вірш, що нижче, я декламувала у шостому класі. І досі пам'ятаю кожне його слово. 


* * *
Музыка

Дом высился, как каланча.
По тесной лестнице угольной
Несли рояль два силача,
Как колокол на колокольню.

Они тащили вверх рояль
Над ширью городского моря,
Как с заповедями скрижаль
На каменное плоскогорье.

И вот в гостиной инструмент,
И город в свисте, шуме, гаме,
Как под водой на дне легенд,
Bнизу остался под ногами.

Жилец шестого этажа
На землю посмотрел с балкона,
Как бы ее в руках держа
И ею властвуя законно.

Вернувшись внутрь, он заиграл
Не чью-нибудь чужую пьесу,
Но собственную мысль, хорал,
Гуденье мессы, шелест леса.

Раскат импровизаций нес
Ночь, пламя, гром пожарных бочек,
Бульвар под ливнем, стук колес,
Жизнь улиц, участь одиночек.

Так ночью, при свечах, взамен
Былой наивности нехитрой,
Свой сон записывал Шопен
На черной выпилке пюпитра.

Или, опередивши мир
На поколения четыре,
По крышам городских квартир
Грозой гремел полет валькирий.

Или консерваторский зал
При адском грохоте и треске
До слез Чайковский потрясал
Судьбой Паоло и Франчески.

п.с. Згадалися слова Ліни Костенко : "При майстрах якось легше. Вони - як атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота."
;)