Тань-Мань

***
Ніч та на сьоме липня, коли вже край.
Вистою, випливу, видублюсь, аж нема
Більше твоїх зап’ясть, ти сама стоїш,
А на проспектах липень став, не думай.
Мам, над Дунаєм скрізь потаскав туман
Та лободонька, щириця, полин, спориш,
Сам же як став, так і стій, та купався Йван,
Видимо воїнства риз, прапорів, хрестів.
Кволий чернечий лик у Великий Піст.
Рій обступає, ти в свій навіжений тан
Осінню, осінню, вереснем хворих снів
Душу вриваєш та аж за Калинів Міст.
Мнется Калинів Міст, ти у липні будь,
Ти не виходь з-під стріх, не виходь на світ,
Наче коня не мав чи стежки не знав,
Чи та сестра учинила чергову муть,
Чи не знайшов през чергову річку черговий брід,
А хоч знайшов, так не втримався і упав,
Кортик уп’явся в тіло, і сам не свій
Всенький звитяжний флот похилив чоло.
В даній країні у липні рука в крові.
Візьми білу руку, о Боже, бери й старій,
Старій на століття, на еру, на це село,
На ці комбінати, на липні старі й нові.
А далі мовчи і бери вже до рук лице,
Бери карі очі, о Божечки, не тремти.
Дивись на багаття й бери молоді літа.
Туман над Дунаєм, і ось гомониш з мерцем,
І скрізь манекени з риз, прапори, хрести,
Та тихий Дунай, та його нетривка вода.
 

п.с. як на мене, дуже цікаве поєднання сучасних та фольклорних мотивів...

Вірш Вови Худенка. Наразі єдиний,який є у мене в друкованому вигляді. Я вважаю цю людину геніальною

***
Заколише сама, заколише вчорашня зима,
Та уже не поверне на хату, в степи не поверне.
А над річкою скрізь розпластався, ну ясно – туман.
Заколише зима в цю застьобану чокнуту еру.
Ти не вічний, а так, то ж постій та іди покимар,
Та візьми в чисті руки міста і обламані крила,
А як хто попитає тебе, де ти був, не 'твічай,
Не колись, в який бік твоя юність летіла, летіла.
Зайвий кипіш, в трубу, хай летить, провтикав, чуєш, ма',
Я візьму гривень двадцять на їхню понтову тусовку,
Ну а мо' й не дійду, і мене заколише зима -
Чось так стрьомно держатись за цю одноразову голку.
А вірші ці - деструкція, кіч, я тут все поздирав,
Розшманав по казармах і корешах, чухах, колегах,
Пострибав по дорогах, засипаних листям дворах,
По шарфах «Шахтаря» та його обідрАних аренах.
Селяві, я прощаю усіх, хто ще досі живий,
Хто продався, продав, драпонув, обернувся на сявку.
Відлітає із липня останніми бджолами рій.
Я прощаю останню в цім липні смарагдову нявку,
Я прощаю останніх садистів своєї землі,
Я прощаю заляпані крівцею леза багнетів,
І коли нас усіх перетворять на вбогих калік,
Я прощу їхні дії й мене оголосять поетом.
Хай минає фуфло, половина котрого - обман,
Половина з котрого – вожді, президенти і р’яні.
Я колись затуплю, і мене заколише зима
Да і втопить у цій вселюдській сніговиці-омані…