Тань-Мань

руки мої порцеляна скільки нам років Господи
скільки потрібно любовей і губ до найближчої пристані
скільки доріг хоч приблизно молитв і гордості
треба пройти чи відчути вітрів і пристрастей
вулиці міста не чують не бачать Господи
сірий асфальт кращий друг і ніхто не зайвий
тіло моє на мотузках - аж плечі згорбились
в небо моє на шнурівках дощі вгрузають
люди скульптури субтитри а скільки коштує
шосте чуття моє сни мандарини яблука
світло моє пересвічене тіні довшають
що мені треба забути у чім розкаятись
очі скляні мої лялькові голос восковий
Господи скільки потрібно любовей аби розтанути
вітер гойдає дроти і думки розносить
серце моє порцеляна аби не камінь

Дождь. Ночь. Разбитое окно.
И осколки стекла застряли в воздухе,
Как листья, не подхваченные ветром.
Вдруг звон. Точно так
Обрывается жизнь человека.

ми поза сезонами осінь співає соло 
ховаємо руки в кишенях неначе золото 
неначе на пальцях мозолі думки дозовано
зіниці розширені волосся електризоване 

дзвінок телефону здається ми поза межами
ми поза мережами кількість вхідних обмежена
у стоптаних мештах півночі по місту вештались
кидаєм під ноги пожертви і тіні зрештою

обличчя шарфами вітрами губами  долонями
повітря торкається скронь як холодна зброя
здіймаємо брови угору ледь-ледь здивовано 
поламані німби на віях на плечах промені    

сторонні довкола по колу відколи ходимо 
під шум автостради все добре прохід дозволено
ковтаємо звуки і відзвуки  кроків  ловимо
ми поза сезонами осінь співає стомлено

Мій вірш переклали на іврит. Сьогодні отримала зранку на пошту такий от переклад від Андрія Паперного, з яким я насправді не знайома. Гугл каже, він живе в Ізраїлі. Як воно звучить - без поняття... Але приємно:)

טניָה-מריה ליטוויניוק

Таня-Марія Литвинюк

 

מאוקראינית: אנטון פפרני

 

* * *

 

ואתה לי מזבח, איני מבינה משום מה.

לבן על גבי שחור, על לבן – רק אירוניה.

ואתה לי – מוסיקה, לחן, ניגון, נעימה,

ואתה לי – מלאך שצלצולו בלב וכרון היה.

ואומרים: אין הסוסים אשמים, אם כן מי?

ואתה לי וידוי ואף מנת חלקי אולי.

ואתה לי – אש וקרח, סער ודְמי.

ואתה לי – כקו ארוך על כפות-ידיי.

עפו יונים, עפו יונים, עפו יונים.

אדום וירוק, יורק ואדום וצחור.

הכול כה אמיתי וטוהר, כאילו אני

חולת-החלל, ואת השְׁחקים – לא אזכּור.

А ти мені, ніби вівтар   

нам буде спокійно байдуже спаковую речі
швидко кожне речення рвучко ніби пускаю стріли
нам буде все рівно серійно  вирівнюю плечі манжети
і тиша доречна бо не вистачає слів

ми прокидаємось в різних містах  і країнах
мені до Парижу їхати
все тимчасове пізніше вкривається пилом
і титрами
спи
ми ще встигнемо бути святими
пакетики чаю вистигнуть
змиється крейда з асфальту
зникне
і туш потече як завжди
і ти полетиш кудись
і я посміхнусь
щиро
ніби дитина
спи
чуєш?
серце б'ється пришвидшено
слухай
скасовано рейси
усі
будь ласка зажди
в мене замерзли плечі
не їдь
не лети
тиииииииихо...
спи

ми прокидаємось в різних  світах 
на сусідніх планетах
мені до Венери летіти тепер чи іти
чи...
слухай а де ти?
пакетики чаю вистигли
титри
знайди мене пліз по і-нету
по синглу
по джинсах протертих
ти...
я дихаю тихо
вдих - видих
слухай
не спи
будь ласка
мені заважає дим
будь ласка
не спи
у мене замерзли плечі
і губи
і пальці
і сни 
і ніч обіймає вечір
креслить маршрути нові
і карти
рахую відлік годин...
один...

А довкола - сонячні зайчики,
сонячні зайчики, сонячні люди...
і я крокую, дороги не знаючи, 
а значить -  все буде.

і я одягаю шкарпетки оранжеві
собі на втіху,
це більш, аніж легко - настрій покращити,
якщо захотіти.

А довкола - сонячні посмішки,
сонячні посмішки, ніби проміння,
і я сумлінно фломастером жовтим
проводжу лінії...

і я рахую сонячних зайчиків,
неначе миті,
і люди довкола ходять привітні, 
а не сердиті.

А там, де хмари, малесенька дівчинка
грається дзеркальцем,
і сонячні зайчики скачуть від неї
мені на плечі.

І я знімаю сонячних зайчиків 
собі з обличчя,
а потім ховаю собі у долонях,
аби ділитися:)

мені б трохи дотиків
бо
не вистачає літер і слів потрібних
бо літо від-
                   волікає
а не лікує як слід
мені б трохи ближче
аби не ховати облич і тіней
і тіл
і дихати порівну
і розуміти більше
мені б трохи світла
бо
не вистачає проміння від сонця і місяця
бо не вистачає обіймів
бо літо затягує віжки і важко їхати
мені б трохи ближче тісніше
і дні порізати
немов кіноплівку
як тісто
як хліб
мені би

***
Ніч та на сьоме липня, коли вже край.
Вистою, випливу, видублюсь, аж нема
Більше твоїх зап’ясть, ти сама стоїш,
А на проспектах липень став, не думай.
Мам, над Дунаєм скрізь потаскав туман
Та лободонька, щириця, полин, спориш,
Сам же як став, так і стій, та купався Йван,
Видимо воїнства риз, прапорів, хрестів.
Кволий чернечий лик у Великий Піст.
Рій обступає, ти в свій навіжений тан
Осінню, осінню, вереснем хворих снів
Душу вриваєш та аж за Калинів Міст.
Мнется Калинів Міст, ти у липні будь,
Ти не виходь з-під стріх, не виходь на світ,
Наче коня не мав чи стежки не знав,
Чи та сестра учинила чергову муть,
Чи не знайшов през чергову річку черговий брід,
А хоч знайшов, так не втримався і упав,
Кортик уп’явся в тіло, і сам не свій
Всенький звитяжний флот похилив чоло.
В даній країні у липні рука в крові.
Візьми білу руку, о Боже, бери й старій,
Старій на століття, на еру, на це село,
На ці комбінати, на липні старі й нові.
А далі мовчи і бери вже до рук лице,
Бери карі очі, о Божечки, не тремти.
Дивись на багаття й бери молоді літа.
Туман над Дунаєм, і ось гомониш з мерцем,
І скрізь манекени з риз, прапори, хрести,
Та тихий Дунай, та його нетривка вода.
 

п.с. як на мене, дуже цікаве поєднання сучасних та фольклорних мотивів...

Вірш Вови Худенка. Наразі єдиний,який є у мене в друкованому вигляді. Я вважаю цю людину геніальною

***
Заколише сама, заколише вчорашня зима,
Та уже не поверне на хату, в степи не поверне.
А над річкою скрізь розпластався, ну ясно – туман.
Заколише зима в цю застьобану чокнуту еру.
Ти не вічний, а так, то ж постій та іди покимар,
Та візьми в чисті руки міста і обламані крила,
А як хто попитає тебе, де ти був, не 'твічай,
Не колись, в який бік твоя юність летіла, летіла.
Зайвий кипіш, в трубу, хай летить, провтикав, чуєш, ма',
Я візьму гривень двадцять на їхню понтову тусовку,
Ну а мо' й не дійду, і мене заколише зима -
Чось так стрьомно держатись за цю одноразову голку.
А вірші ці - деструкція, кіч, я тут все поздирав,
Розшманав по казармах і корешах, чухах, колегах,
Пострибав по дорогах, засипаних листям дворах,
По шарфах «Шахтаря» та його обідрАних аренах.
Селяві, я прощаю усіх, хто ще досі живий,
Хто продався, продав, драпонув, обернувся на сявку.
Відлітає із липня останніми бджолами рій.
Я прощаю останню в цім липні смарагдову нявку,
Я прощаю останніх садистів своєї землі,
Я прощаю заляпані крівцею леза багнетів,
І коли нас усіх перетворять на вбогих калік,
Я прощу їхні дії й мене оголосять поетом.
Хай минає фуфло, половина котрого - обман,
Половина з котрого – вожді, президенти і р’яні.
Я колись затуплю, і мене заколише зима
Да і втопить у цій вселюдській сніговиці-омані…
 

хвора я,це вже було,але тут відео у кращій якості (і з іншого ракурсу:))
 

"Знаєш у чому прикрість?..У тому, що я одна знаю,коли почнеться ранок... а всі інші...вони,певно,думають,що він ніколи не почнеться...(с)

"..так  і ти - вибираєш дорогу,яка дає тобі найменше шансів потрапити додому...ти навіть встигаєш запам'ятати обличчя людей,що проходили повз, тому  що їх було мало..." (с)

Макс,прасті;) 

 Відео минулорічної давності. Я читаю вірш "Маленька Марго". Друзі-колеги попросили не завантажувати відеоматеріал з ними(я їх розумію,вони його навіть не бачили),тому без їх згоди не буду цим займатися. Сподіваюся, Оля Галич простить мені свою присутність на цьому відео, бо я її люблю і взагалі у нас тут шури-мури;)

хочеш ми будемо тільки очима тільки плечима
тілом я тебе перечитую пальцями навіть крізь стіни
світло хочеш ми будемо чистими чесними чи
вічними щирими 
хочеш я буду шукати причини причин слухати вчитися
хочеш ми просто розчинимось в димі тумані росі  
у розмовах усіх перехожих у датах у числах
хочеш ми  просто причинимо двері  відчинені чи
будемо чимось солодким гірким  або  кислим
хочеш ми будемо киснем терпким киснем  холодним і скислим
хочеш ми будемо зорі лічити у морі  бачити привидів
хочеш ми будемо кистями рук  доторкатися схилів і згинів на тілі
обрисів 
хочеш ми будемо тихо молитись  у храмі  гратися в піжмурки
вірити  так ніби діти радіти дощу сонцю і вітру
хочеш ми будемо світлими вільними від
слів непривітних
хочеш ми будемо сильними навіть коли вже несила
дихати будемо вперто хрести нести губи стиснемо
хочеш ми встигнемо все що потрібно все що потрібно встигнути
хочеш ми будемо грати на скрипці ачи купимо крила
зшиємо небо власні думки  почистимо
хочеш ми будемо ніби маленькі принцеси і принци 
босими
хочеш ми будемо просто любити просто любові попросимо...

це місто не зможе без мене у мене злипаються вії
це місто  людина - а людям потрібно вірити
малюю склади на асфальті це місто мене зрозуміє 
це місто завжди розуміє мене це місто завжди розуміє...

а я залишаю сліди від своїх намагнічених  ніг
це місто уміє мене відчувати хай навіть на відстані
це місто мене не відпустить так просто і так непомічено
це місто таке ж як і я щасливе й водночас пригнічене

 

 Макс читає присвячений мені(а потім Олі) вірш,він це доволі рідко робить;))але трохи лукавить,що я писала оптимістичні тексти...;)

суцільні трикрапки море ховає сліди
накрий свої плечі пледом закрий свої очі
у тебе на шкірі тату із морської води
у тебе між пальців сіль на долонях  дощ

компас показує південь швидше іди
в тебе волосся вологе від хмар тож тримайся  сонця
в тебе на тілі тату із туману і диму
в тебе між пальців пісок на долонях совість

світло за світло у тебе на пальцях сніг
кожен твій слід залишається запахом цвілі
йдеш без маршрутів без тіней  і без доріг
йдеш без броні тож буде тобі по вірі

губи потіють у тебе пісок на щоках
в тебе під нігтями бруд і волосся в глині
в тебе зіниці стомлені і щасливі
йдеш по воді і небо тримаєш руками

йдеш у пустелі в степу чи у вічних степах
звідки в тобі цей магніт і бажання злетіти?
тіло торкається  зір чи торкається хмар
йдеш без доріг і маєш усе на світі

 Знайшла ексклюзивне відео(маю підозру,що знімала Оксанка Яблонська);).Я читаю на Гоголівці(зустріч поколінь)вірш Ніжину дуже дивним голосом,насправді мені було дуже важко тоді говорити...

а тут http://www.youtube.com/user/oksanka07 іще багато відео з Гоголівки

дівчинко,ти забуваєш про час, а сьогодні Великдень,
сядь помолись,будь певна,тебе почують,
дівчинко,кожна секунда важлива і кожна хвилина,
дівчинко,кожен твій подих і день - то  велике чудо...

ти забуваєш про спокій, а все ж нормально,
в тебе на плечах - ті,хто й повинен бути,
тихо,маленька,мовчи,ти повинна триматись,
дівчинко,все, що попросиш, у тебе буде...

дихай рівніше,дівчинко,дихай рівніше,
квітень цілує дерева,уже звечоріло,
просто мовчи уголос,якщо умієш,
дівчинко,в тебе волосся обрамлене німбом...

дівчинко,скоро вже ніч,а ти спи на колінах,
лінії рук - неначе залізна дорога...
просто дивись угору, коли болітиме,
все буде добре, дівчинко,все буде добре...